Олесинська загальноосвітня 
школа І-ІІІ ступенів
Меню сайту
Категорії розділу
Наші випускники [5]
Наші вчителі [8]
Наші успіхи [2]
Наша історія [2]
Оголошення
01.03.2017
Участь у ЗНО: як перевірити стан реєстрації
06.02.2017
Розпочалась реєстрація на ЗНО-2017
05.01.2017
Реєстрація на пробне ЗНО почнеться 10 січня 2017
Новини освіти
Головна » Статті » З історії школи » Наші вчителі

У категорії матеріалів: 8
Показано матеріалів: 1-8
Сторінки:

Сортувати за: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
Усі ми родом із школярства.
     У кожного в житті був учитель. Від нього пішли і хлібороби, і лікарі, і вчителі, і генерали, і духовні пастирі…
  Стець – Мойсей Марія Михайлівна народилась 18 березня 1936р. у селі Криве Козівського району. У школі їй щастило на добрих вчителів – наставників. Не знаю чому, але навчаючись у 6-7 класах, Марічку, вчителі посилали вчити молодших школярів Кривенської семирічної школи. І їй це вдавалось. Діти її слухали, любили. Уроки проводила так, як проводив їх мій улюблений вчитель. Це був вчитель української мови та літератури Гусак Микита Каленкович. Ось тоді педколектив школи і вирішив: “Бути Марії вчителькою молодих школярів”.
Після закінчення Бережанського педагогічного училища  молоде подружжя, Стеця Василя Михайловича 1930р. уродженця с. Козівка  і Стець Марію Михайлівну направили працювати у Геленківську початкову школу, де навчалося 65 учнів. Діти навчались у класах – комплектах.
Крім навчального процесу, вони поринули у позакласну і позашкільну роботу. Стець Василь Михайлович сам грав на скрипці, на мандоліні, добре співав. Він і почав вивчати з дітьми в позаурочний час нотну грамоту і вчити дітей грати на мандоліні. Батьки закупили своїм дітям інструменти. Дитячий хор із 30 учнів в супроводі струнного оркестру в кількості 10 юних музикантів виконували пісні. Кожного року проходили районні огляди художньої самодіяльності. Учні Геленківської початкової школи зайняли перше місце серед початкових шкіл району.
 Стець Марія Михайлівна навчала дітей танцювати. Батьки вишивали дівчаткам і хлопчикам костюми. Танцювальний гурток із нашої школи вийшов переможцем і приймав участь в обласному огляді художньої самодіяльності. Серед учнів – танцюристів була і сьогоднішня вчителька даної школи Бойко Ольга Петрівна.
У 1972р. заочно Марія Михайлівна закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут факультет початкового навчання. У школі районний відділ народної освіти проводив обласні семінари з метою поширення педагогічного досвіду. На уроках ніколи не було напруження, завжди панувала творча атмосфера, вона поважала вразливу дитячу натуру. Вже у ті часи виховувала у своїх учнів уміння самостійно мислити, робити відповідні висновки. Василь Михайлович працював у цей час в Олесинській середній школі. Марія Михайлівна розробила методику роботи, працюючи одночасно з двома чи з трьома класами. Їй запропонували поділитися досвідом роботи. Стала членом республіканського товариства педагогічних знань. Читала лекції перед вчителями на обласних курсах підвищення кваліфікації вчителів.
Постановою Міністерства освіти УРСР від 29 квітня 1987р. Стець М.М. нагороджено медаллю А. С. Макаренка за заслуги в галузі освіти і педагогічної науки, присвоєно звання “Старший учитель”, нагороджено значком “Відмінник народної освіти.”
На даний час Стець Марія Михайлівна знаходиться на пенсії і проживає в селі Геленкові.
Наші вчителі | Переглядівв: 140 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

     У морозяний день 1 лютого 1941 року, в селі Олесино  Козівського  району, Тернопільської області в сім`ї Миколи Михайловича і Олени Степанівни Світових народилася донька Марія, третя дитина після Степана і Олександри. Тяжкі воєнні роки припали на долю простим селянам, батько працював в полі, мати клопоталася по господарству, виховувала дітей. Найбільшим щастям для дітей було гратися в садочку, поратися з батьком біля землі, особливо це вплинуло на подальшу долю маленької Марії. Закінчивши семирічну школу в селі Олесино, а потім в Козівській  середній школі №1, Марія вирішила поступати в Бучацький сільськогосподарський технікум по спеціальності зоотехнік, який закінчила в 1960 році з червоним дипломом. Після закінчення технікуму працювала зоотехніком на Козівській станції по племінній роботі. Але жадоба до знань, любов до праці, перемогли і Марія продовжує навчання в Львівському університеті, в який поступила в 1961 році на заочне навчання по спеціальності вчитель хімії і біології, і закінчивши його в 1967 році. 32 роки пропрацювала Марія Миколаївна вчителем хімії і біології в Олесинській середній школі. Одружившись з Лясотою Ярославом Миколайовичем, виховала двох дітей. З дитинства привчала дітей до праці, любові до свого народу, до рідної землі. По материнськи відносилась Марія Миколаївна і до дітей в школі, яких вона навчала. Працьовитість, скромність,висока педагогічна майстерність завжди виділяли її серед інших вчителів. Частку серця і праці, внесену  у благородну справу навчання і виховання підростаючого покоління України, високо цінували діти, батьки і вчителі. Професійна компетентність — ось ті риси, які характерні для Марії Миколаївни, як для вчителя і людини з великої букви.
     Якими цікавими і змістовими були уроки хімії і біології. Скільки цікавого і незнайомого взнали учні побувавши на уроках, Марії Миколаївни. Вона завжди любила пожартувати, але вміло вміла пояснити новий матеріал. Як було приємно їй і всій школі, коли учні на районних і обласних олімпіадах займали I – III місця. Скільки цікавих вечорів, було проведено  в школі, а КВН, організований Марією Миколаївною з хімії напевно не забудеться ніколи. Під час роботи в школі Марія Миколаївна організовувала екскурсії по визначних місцях України. Побувавши з дітьми у містах Києві, Москві, Ленінграді, у Каневі, біля пам’ятника Тараса Шевченка, в пам’яті дітей не забудеться ніколи.
      В свої 60 років, Марія Миколаївна завжди залишається молодою в душі. І надалі будучи на пенсії, цікавиться подіями в світі, переглядає пресу, дивиться телевізор на історичні теми, слухає радіо.
     А ще у вільну хвилину любить вишивати хрестиком, українським орнаментом, в'язати гачком, любить займатися фізичною працею. А в літку особливо вирощувати квіти. Влітку їхня садиба нагадує суцільний квітник, як тут прекрасно, а разом з тим співати українські пісні. Порається біля квітів Марія Миколаївна і співає. Це просто прекрасна і чудова жінка.
     Недарма, за свою педагогічну діяльність, її працю оцінили по – справжньому. Марія Миколаївна за наказом Тернопільського обласного відділу народної освіти присвоїли звання старшого вчителя.
      А найбільшу похвалу Марії Миколаївні висловлюють її діти, учні яких вона вчила, вчителі, всі хто знали її, як чуйну, справедливу, добру, милу серцем і щирою душею людину. Людину – з великої букви.

 
Наші вчителі | Переглядівв: 113 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

Моя життєва дорога.
     В квітучому селі Олесино , на березі річки Ценівки, народилася Скорик Марія Львівна 7 травня 1950 року в сім’ї колгоспників. Ще з дитячих літ дівчину приваблювала професія вчителя. Тому після закінчення Олесинської школи, в 1965 році, вона поступила в Бродівське педагогічне училище. Навчання Марії давалося легко і за цей період вона багато осягнула і дізналася . Навчилася  працювати з маленькими школярами, була учасником оркестру народних інструментів, з яким відвідала велику кількість населених пунктів Львівщини і місто Львів.
     Свою педагогічну діяльність Марія Львівна почала в Львівській області Кам’яно-Бузькому районі в селі Стрепетів. Вона потрапила в дружній педагогічний колектив. Вчителі були різного віку, але завжди добрим словом і порадою допомагали у нелегкій вчительській роботі. Вперше Марії Львівні доручили 4 клас в якому нараховувалося 40 учнів. Зразу ніби було і страшно і важко, але я швидко звикла до такого колективу. Діти дуже гарно вчилися і їх навчанням завжди цікавилися батьки.
     В 1971 році вона поступила вчитися на географічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Заочно навчалась та одночасно працювала.
     Цього ж року Марія Львівна почала працювати вже вчителем географії в Олесинській середній школі. Школа нараховувала понад 300 учнів, були паралельні класи. Вирувало цікаве шкільне життя. Молода вчителька працювала тут з педагогами , які колись навчали її. Тому завжди потрібно було сумлінно готуватися до уроків. З учнями проблем не було, вони завжди брали активну участь у ранках, вечорах, складали самі сценарії свят, постійно брали участь у туристських змаганнях, де займали призові місця в районах і були учасниками обласних змагань.
     Багато вихованців Марії Львівни займали призові місця на районних олімпіадах і були призерами обласних олімпіад з географії, а деякі з них ставали вчителями.
     За свою роботу Марія Львівна була нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти СРСР, Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, Грамотами відділу освіти Козівської районної держадміністрації, значком ”Відмінник освіти“, присвоєно звання ”старший вчитель”.
     Була головою профспілкового комітету школи.
     З 1997 по 2015 рік Марія Львівна працює  заступником директора школи з навчально - виховної роботи. За цей період школа знаходиться на доброму рахунку в районі, області.
     Працюючи в Олесинській школі, брала участь в художній самодіяльності. Була учасником сільського хору з яким відвідала з концертами більшість населених пунктів району.
На даний час Марія Львівна ще працює в Олесинській школі де навчає дітей розумного, доброго, вічного.
Наші вчителі | Переглядівв: 130 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

     Народився 10 квітня 1941 року в селі Геленків Козівського району Тернопільської області.
Час був воєнний, неспокійний. Кращі сини і дочки нашого народу створили організацію українських націоналістів – борців за свободу і незалежність України. Серед перших борців ОУН – УПА був батько Богдана Івановича – Іван Павлович.
     У вересні 1939 року в село Геленків вступили радянські війська. «Визволителі» обіцяли нашим людям принести свободу і щасливе життя. Але насправді – це було нове радянське поневолення: переслідування патріотів, масовий вивіз людей в Сибір чи Казахстан, на Колиму в тюрму і табори смерті.
Іван Павлович, батько Богдана Івановича, пішов у підпілля разом з іншими хлопцями – патріотами. Щоб продовжити боротьбу під час німецької окупації (1941-1944 рр.)
     Внаслідок цього, всю сім’ю Івана Павловича: це дружину – Марію Степанівну, бабусю, дідуся, тітку в березні 1941 р. записали на вивіз у концтабори за те, що батько був у підпіллі.
     Богданко народився у квітні. Вивозили в Сибір родичів у травні,  1941 р. Ешелон формувався на станції смт. Козова. Мама, тримаючи немовля. Якому було всього 5 тижнів, чекала відправки поїзда. Ридали і плакали родичі на пероні, благаючи віддати дитинку. Начальник виявився доброю людиною. Заглянувши в списки на вивезення, відмітив. Що маленького Богданка немає в них, так як вони оформлялися ще до його народження. Тому за його розпорядженням дитину віддали через вікно вагона родичам. Прийняла дитя тітка по матері – Катерина Степанівна, в якої потім виростав Богдан Іванович. Тітка посилала до школи Богдана, готувала сніданки, прийнявши його за свого сина.
     З 1 по 4 клас Богдан Іванович навчався в Геленківській початковій школі на «відмінно». Продовжував навчатися в Олесинській семирічній школі та в Козівській середній школі №1. За час навчання неодноразово погрожували йому відправкою до матері, але добрі і чуйні вчителі завжди захищали його, переконуючи всіх, що Богдан виховується в сім’ї учасника війни (дядька Павла Івановича).
     50-ті роки – були жорстокі сталінські часи. Тяжко працювали батьки, діти змушені допомагати їм теж. Відчували гіркий присмак хліба, Богдан Іванович наполегливо готується до вступу у вищий навчальний заклад. Спочатку це був Львівський університет (історичний факультет). Та Львів зустрів його невдачею. Другою спробою став Дрогобицький педагогічний інститут ім. І.Я.Франка, який зачислив його студентом філологічного факультету, де успішно навчався з 1963 – 1967 рр.
     Навчаючись в інституті, Богдан Іванович був активним студентом, брав участь в громадському житті інституту, художній самодіяльності інституту.
Художня самодіяльність, пісня, танець завжди була близько його серцю. Тому протягом чотирьох років він був учасником інститутського хору «Бескид» та інститутського танцювального гуртка,  де і зустрів свою долю, Дарію Василівну, студентку факультету іноземних мов.
     Одержавши направлення на роботу, Богдан Іванович всі свої знання, уміння, тепло свого серця віддав дітям в школі.
    30 років працював Богдан Іванович на педагогічній ниві, будучи вчителем і завучем. Багато семінарів по методичній роботі, відкритих уроків та вихованих заходів провів він у школі. Понад 20 років був учасником районного вчительського хору та художньої самодіяльності села.
     За ініціативою Богдана Івановича було створено Геленківську сільську раду, а Богдан Іванович став першим сільським головою в 1996 році, якого обрали односельчани.
     Будучи головою села, щоб увічнити пам'ять про борців – героїв за Україну, за його рекомендацією в центрі села була висипана символічна могила, біля якої вставлена плита з портретами патріотів – односельчан, що полягли за свою Україну.
     З його ініціативою на місці старої каплички була перебудована нова капличка, яка була освячена 19 серпня 2001 року.
     Перебуваючи на посту голови села Богдан Іванович завжди намагався задовольнити запити і потреби своїх односельчан.
Наші вчителі | Переглядівв: 128 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

     Народилася 17 грудня 1937 року в селі Кошляки Підволочиського району. Після закінчення семи класів з похвальною грамотою поступила в кременецьке педагогічне училище, яке закінчила в 1955р. Одержала направлення в Олесинську семирічну школу Козівського району на посаду вчителя I – IV класів.
     Комплекти були дуже великі 35 учнів. 29 років вона вела класи комплекти. Вчителем молодих класів працювала до 1996 року. Стаж роботи 41 рік.
     Першим директором школи під час моєї праці була Погрібна Віра Юхимівна. Школа знаходилась в двох будівлях. Перша на подвір’ї школи, на якому майоріло жито (бо школа була пошита сніпком ) і друге у будинку-хаті, конфіскованій у людей, яких вивезли на Сибір (Смачили). 
Нагороджена значком “Відмінник народної освіти” (1980 р.) та медаллю “Ветеран праці”.   
Наші вчителі | Переглядівв: 97 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

Моя дорога життя…

Математику вчити вже треба тому,
що вона розум до порядку приводить.
А. Комогоров
 
      Народилася Головата Парасковія Миколаївна в родині колгоспників 1 січня 1951 року. В мальовничому селі Велика Плавуча пройшло її дитинство. В її сім ’ї було п’ятеро дітей, всі добре вчилися.
   В школу, в перший клас, маленька Нуся (так лагідно її називала мама),  пішла 1 вересня 1957 року, закінчила Великоплавучанську восьмирічку в 1965 році. На протязі всього навчання її вихованням займалися батьки, хоч тяжко працювали в колгоспі. Вже з молодших класів у дівчинки зародилася думка “вивчитися на вчителя” .
      Середню освіту Парасковія Миколаївна здобувала в Зборівській середній школі, яку закінчила в 1967 році. Навчаючись, дівчина, старалася все найкраще брати як від учителів, так і від своїх сестер та  батьків. Вчителі цієї школи були високо ерудовані і вимогливі. Тому школу закінчила з міцними знаннями з основ наук.
      В 1967 році Парасковія Миколаївна поступила в Чортківське педагогічне училище на факультет вчителя початкових класів. Під час навчання найбільшу увагу вона приділяла вивченню точних наук. Закінчила навчання  “з відзнакою” в 1969 році.
      На роботу вперше молода вчителька пішла в Ішківську восьмирічку, навчати перший клас. Звичайно, перші кроки вона робила на роботі, а учні в навчанні. Спочатку було нелегко, а потім стосунки налагодились і все було добре. В 1970 році Парасковія Миколаївна поступила на навчання в Тернопільський педагогічний інститут на фізико-математичний факультет, який закінчила в 1975 році. Навчаючись – працювала, а в1973 році перейшла працювати в Плотичанську восьмирічку, а з вересня того ж року в Олесинську, вчителем математики. В 1975-1977 роках працювала у Великоплавучанській середній школі, а з 1977 року - в Олесинській середній школі.
    Протягом цього часу Парасковія Миколаївна була нагороджена неодноразово Похвальними грамотами, а також їй було присвоєно звання ”Cтарший вчитель“.
      Більшість її випускників здобули вищу освіту, а вісім продовжили нелегку дорогу в науці математиці.
      В житті Парасковії Миколаївні пощастило побувати, у 1991 році, на надзвичайному материку – Австралія. В Мельбурні вона відвідала музеї, спілкувалася з природою, цікавими людьми. Надзвичайні враження від двохмісячної поїздки залишились на все життя.
Наші вчителі | Переглядівв: 123 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

        Моя життєва дорога
 
      Галина Іванівна Шостак народилась 2 березня 1924 року на Чернігівщині. Її батько працював бухгалтером в радгоспі, мати була домогосподаркою. У 1933 році їх сім’я пережила голодомор. Їм видавали по 400г хліба і обід. Щоденно Галина Іванівна ходила в радгоспну їдальню по обід і приносила його додому. Видно,  що було тієї їжі мало, бо у всіх пухли ноги, але якось вижили. Проте в родині не всі вижили, померли з голоду двоє з них. Багато в цьому допомогло те,що продуктами допомагали жителі Білорусії.
        У 1939 році закінчила восьмирічну школу в селі. Поступила у Прилуцьке педагогічне училище. Але в 1941 навчання було перерване війною. Коли німців було вигнано з Чернігівщини, в 1943 році пішла завершувати навчання, закінчила в 1944 році.
        Почала свою працю в Тернопільській області в Козівському районі в с. Велика Плавуча. Автобусів не було і тоді перевели на роботу в село Геленків.   
       Створювались партійні організації. Але Галина Іванівна безпартійна і тому її переводять на роботу в с. Криве, де постійно вона працювала вчителькою початкових класів. Далі через житло їй довелось перейти на роботу в с. Сеньків, де працювала завідуючую школи.
       Далі одружилася і почала будувати будинок в с. Геленків, тому переїхала працювати вчителькою початкових класів в с. Олесино. Виховала двоє дітей, а потім закінчила свою трудову діяльність вихователем групи продовженого дня Геленківської початкової школи. З 1979року Галина Іванівна перебуває на пенсії.
Наші вчителі | Переглядівв: 124 | Добавив: Admin | Дата: 23.04.2016 | Коментарі (0)

Боднар Чеслава Йосипівна

Народилася 1929 року в селі Вара Березовського району, Краків, Польща.

В тяжкі повоєнні часи сім’я Бондарів була переселена із Польщі на Україну, а саме в село Козову  Козівського району.

В 1945 році поступила в Козівську середню школу, де і навчалася. Нелегкі часи випали на долю цієї доброї розумної надзвичайно талановитої людини. Закінчивши середню школу, Чеслава Йосипівна і надалі прагне навчатися, тому вступає в 1955 році в Станіславський педагогічний інститут на факультет фізики і математики. Після закінчення стає вчителем математики.

Трудовий свій шлях розпочала Чеслава Йосипівна у селі Щепанів  вчителькою початкових класів, продовжила в селі Хоростець. В Олесинській восьмирічній школі Боднар Чеслава Йосипівна працювала з 1958 року і аж до 1984 року до виходу на пенсію.

Вмілий класний керівник, хороший спеціаліст математик, вона завжди проводила цікаві уроки математики, математичні вечори, екскурсії, до неї завжди тягнулися діти Пропрацювала нашій школі 34 роки аж до пенсійного віку. Про неї можна сказати, що це була жінка-педагог за покликанням, яка дійсно своє серце і знання віддала дітям.

 

 

Наші вчителі | Переглядівв: 369 | Добавив: Степан | Дата: 22.02.2013 | Коментарі (0)

Вхід на сайт
Годинник
Google Translate
Пошук
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Новини відділу освіти та спорту Козівської РДА
Випадкове фото
Національна дитяча "гаряча лінія"
Національна
Корисні сайти
Веб-сайти ЗНЗ району
• Козівський РМК
• В.Ходачківська ЗОШ І-ІІІст
• Козівська гімназія
• Козівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1
• Козівська ЗОШ І-ІІІ ст. №2
• Купчинецька ЗОШ І-ІІІ ст.
• Олесинська ЗОШ І-ІІІ ст.
• Ценівська ЗОШ І-ІІІ ст.
• Щепанівська ЗОШ І-ІІ ст.
• Бишківський НВК
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0